Хронічний холецистит –

хронічне запалення жовчевого міхура, переважно бактеріального походження.

Холангіт (ангіохоліт) –

катаральне чи гнійне запалення позапечінкових і внутріпечінкових жовчевих протоків.
Етіологія та патогенез хронічного холециститу та холангіту практично одинакові. Етіологічним фактором найчастіше є інфекція (кишкова паличка, стрептокок, стафілокок, ентерокок), в т.ч. змішана. Значно рідше виявляються дріжджові гриби, протей, вірус. Етіологічна роль лямблій сумнівна. Проникнення мікроорганізмів у жовчеві шляхи відбувається трьома шляхами: ентерогенним, гематогенним і лімфогенним. Розвитку захворювання сприяють застій жовчі і пошкодження стінки жовчевого міхура. Застій жовчі виникає внаслідок порушення режиму харчування, гіподинамії, дії психоемоційних факторів, порушення кровопостачання та іннервації жовчевого міхура, порушення обміну (цукровий діабет, атеросклероз, ожиріння), органічних змін шляхів відтоку жовчі. Пошкодження стінок жовчевого міхура відбувається через травматизацію конкрементами, подразнення слизової панкреатичними ферментами і зміненою жовчю. В патогенезі холециститу і холангіту суттєву роль відіграють сенсибілізація організму до аутомікрофлори і порушення антимікробних властивостей жовчі.
Класифікація хронічного холециститу (за О.М.Ногаллєром, 1969 з доповн.):

а) хронічний безкам´яний холецистит; б) хронічний калькульозний холецистит;
в) хронічний холецистит в поєднанні з паразитарною інвазією (опісторхоз, лямбліоз та інші).

а) загострення; б) затихаюче загострення; в) ремісія.

а) рецидивуючий; б) монотонний; в) переміжний.

а) легкий; б) середньої важкості; в) важкий.
Для хронічного холециститу характерні наступні клінічні синдроми: больовий, диспептичний, астеноневротичний. Болі тупі, локалізовані у правому підребір´ї, рідше в епігастрії, іррадіюють в праву лопатку, ключицю, плече, пов´язані з прийомом гострої, жареної їжі. Диспептичні явища бувають у вигляді нудоти, печії,неприємного смаку у роті, блювоти, відчуття гіркоти, метеоризму, розладів стільця. Характерні іноді субфебрилітет та свербіння шкіри.
Додаткову інформацію дають загальний аналіз крові (лейкоцитоз, підвищення ШОЕ), біохімічне дослідження крові (підвищення фібриногену, холестерину, тригліцеридів), дуоденальне зондування (зміни порції В), бактеріологічне дослідження жовчі, холецистографія, ультразвукове дослідження, комп´ютерна томографія.
Класифікація холангітів:

а) катаральний;
б) гнійний;
в) гнійно-септичний.

а) рецидивуючий;
б) затяжний септичний;
в) латентний.
Клінічна картина холангіту близька до клініки холециститу, але в силу того, що у процес втягнута печінка, клінічна картина значно важча. Для гострого холангіту характерні висока температура, озноб, пітливість, біль у правому підребір´ї, що віддають у праве плече, лопатку, руку, важка інтоксикація, диспептичні прояви, жовтяниця, збільшення і болючість печінки, зміни крові (ШОЕ, лейкоцитоз, підвищення активності трансаміназ, лужної фосфатази).
Клінічна картина хронічного холангіту така ж, як і при хронічному холециститі. Крім того, для холангіту характерні явища інтоксикації, гепатомегалія, лихоманка, озноб, субфебрилітет, більш виражені зміни крові, явища холестазу (жовтяниця).
Жовчокам´яна хвороба – захворювання гепатобіліарної системи, що характеризується утворенням жовчевих каменів у печінці, жовчевих протоках і жовчевому міхурі.
Етіологічне значення мають надмірне вживання багатої на холестерин їжі, застій жовчі внаслідок неправильного режиму харчування, малорухомого способу життя, вагітності, закрепів, спадкова схильність, обмінні захворювання (ожиріння, діабет, подагра), інфекція жовчевих шляхів. Патогенетичну роль у розвитку жовчокам´яної хвороби має зміна співвідношення компонентів жовчі: холестерину, жовчних кислот, фосфоліпідів, муцину, білків і т.ін. Ключовим моментом є порушення колоїдної рівноваги жовчі, що веде до випадіння із неї холестерину і утворення центрів кристалізації. Наслідком є утворення каменів.
Класифікація жовчокам´яної хвороби (за О.М.Ногаллєром, Х.Х.Мансуровим, 1985)
І стадія – фізико-хімічна
ІІ стадія – латентна (камененосійство)
ІІІ стадія – клінічна (калькульозний холецистит):

Клінічний перебіг захворювання хвилеподібний – на фоні проявів хронічного холециститу, або навіть повного благополуччя раптово виникають приступи жовчевої кольки. Найбільш типовими для неї симптомами є: біль, блювота, лихоманка, збільшення жовчевого міхура, жовтяниця. Виникнення жовчевої кольки провокується погрішностями в дієті, фізичним чи нервовим перенапруженням та ін. Великою мірою клінічні прояви залежать від місця розташування жовчевих каменів, їх розмірів, кількості, наявності супутньої інфекції, функціонального стану жовчевивідної системи. Важливе діагностичне значення мають ультразвукове дослідження, пероральна холецистографія і внутрішньовенна холеграфія, а також комп´ютерна томографія.
Диференціальна діагностика проводиться між хронічним холециститом, холангітом, жовчекам´яною хворобою і виразковою хворобою, правосторонньою нирковою колькою, пакреатитом, гастралгічною формою інфаркту міокарда, дискінезією жовчевих шляхів. Детальний аналіз всієї сукупності клінічних симптомів і даних допоміжних методів дає можливість поставити правильний діагноз.
Лікування хронічного холециститу поза загостренням проводиться амбулаторно (жовчогінні, фітотерапія). При загостренні проводиться госпіталізація. Хворим призначають дієтотерапію (стіл № 5а-5) з обмеженням екстрактивних речовин, продуктів, багатих на холестерин і виключенням смажених і копчених блюд. Для ліквідації больового синдрому, зумовленого гіпертонічно-гіперкінетичними порушеннями моторики жовчевих шляхів застосовують периферійні М-холінолітики (атропін, метацин) в комбінації зі спазмолітиками (но-шпа, папаверин, галідор, еуфілін). При відсутності ефекту рекомендується промедол, омнопон.
При гіпотонічно-гіпокінетичній дискінезії рекомендуються холекінетики (сірчанокисла магнезія сорбіт, ксиліт, манніт). При синдромі біліарної недостатності показане призначення замісної терапії (аллохол, ліобіл, холензим). Важливу роль відіграє антибактеріальна терапія, бажано з урахуванням мікрофлори у жовчевивідних шляхах (гентаміцин, тетрациклін, олеандоміцин, нітрофуран). Ефективними є також фізіотерапевтичні методи лікування (теплові процедри, електрофорез, мікрохвильова терапія, ультразвук) і ЛФК.
Лікування холангітів, в основному таке ж, як і при хронічному холециститі, але вимагає більш активної антибактеріальної терапії (ампіцилін, кефзол, доксациклін), переважного застосування жовчогінних типу гідрохолеретиків (мінеральні води, відвар кукурудзяних рилець), також дезінтоксикаційної терапії.
Загострення хронічного калькульозного холециститу вимагає госпіталізації, інтенсивної терапії і консультації хірурга. Лікування починають із введення периферійних холінолітиків для зняття спазму сфінктера Одді. Ефективними у цій ситуації бувають еуфілін, нітрогліцерин, валідол, баралгін. Досить часто доводиться застосовувати наркотичні анальгетики. При виражених ознаках загального процесу необхідне застосування антибактеріальних препаратів (антибіотиків, нітрофуранових). Щодо призначення жовчогінних препаратів, то метою їх використання є не вигнання каменів, а ліквідація застою жовчі. З цією метою призначають м´які жовчогінні (жовчогінний чай).
Наявність каменів у жовчевому міхурі з важкими больовими приступами, що супроводжуються тривалою жовтяницею (більше 2-3 днів), жовчева колька з активною інфекцією, що не піддається антибактеріальній терапії є показанням до оперативного лікування. Абсолютними показами до нього є також ускладнення хронічного холециститу і гнійний холецистит, хронічна емпієма жовчевого міхура, його водянка, холецистопанкреатит, відключений жовчевий міхур.
Останнім часом впроваджені нехірургічні методики ліквідації каменів у жовчевих шляхах:

Прогноз при нечастих загостреннях холециститу і холангіту задовільний. При жовчекам´яній хворобі прогноз залежить від важкості захворювання та ускладнень, які вимагають хірургічного лікування.