Зараження венеричними хворобами та СНІДом

Зараження венеричною хворобою або ВІЛ (вірусом імунодефіціту людини) відноситься до злочинів проти здоров'я людини і карається законом. Винний у зараженні притягається до кримінальної відповідальності лише в тому випадку, якщо він знав, що хворіє венеричною хворобою чи ВІЛ-інфікований. За ст. 108 КК України "завідоме поставлення іншої особи через статеві зносини або іншими діями в небезпеку зараження венеричною хворобою - карається позбавленням волі на строк до 2 років, або виправними роботами на той же строк, або штрафом. Зараження іншої особи венеричною хворобою особою, яка знана про наявність у неї цієї хвороби, - карається позбавленням волі на строк до З років або виправними роботами на строк від одного до двох років. Дії, передбачені ч. 2 цієї статті, вчинені особою, яка раніше судилася за зараження іншої особи венеричною хворобою, а так само зараження двох або більше осіб, або неповнолітнього - караються позбавленням волі на строк до 5 років".

У відповідності до ст. 108 КК України "завідоме поставлення іншої особи в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини - карається позбавленням волі на строк до 5 років. Зараження іншої особи вірусом імунодефіциту людини особою, яка знала про наявність у неї інфекції, зумовленої цим вірусом, - карається позбавленням волі на строк до 8 років". За ст. І08³ КК України "неналежне виконання медичними, фармацевтичними працівниками або працівниками інших сфер своїх професійних обов'язків через недбале або несумлінне до них ставлення, що призвело до зараження особи вірусом імунодефіциту людини, - карається позбавленням волі на строк до 5 років або виправними роботами на строк до 2 років з позбавленням права займати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років. Те саме діяння, якщо воно спричинило зараження вірусом імунодефіциту людини двох або більше осіб, - карається позбавленням волі на строк до 8 років з позбавленням права займати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 5 років".

Існує ряд інфекційних хвороб, що традиційно вважають венеричними, оскільки статевий шлях передачі цих інфекцій є головним. До цих хвороб належать сифіліс, гонорея, шанкероїд (м'який шанкер), венерична лімфогранульома, пахвинна гранульома. Останні три хвороби у нашій країні не зустрічаються.

Сифіліс (люес) - це хронічне інфекційне захворювання, що передається переважно статевим шляхом і уражає практично всі органи і тканини організму людини. На сучасному етапі рівень захворюваності сифілісом складає 250-280 на 100 тис. населення, в той час як ще 5 років тому було 7-8 на 100 тис. Тільки у Тернопільській області захворюваність на сифіліс у 1997 році зросла більше, ніж на 60 % у порівнянні з минулим роком і складає більше 650 хворих (у 1992 році їх було 72 чол.).

Збудником сифілісу є бліда трепонема - тканинний паразит, який поза організмом швидко гине. Зараження сифілісом, крім статевого та геніто-анального контакту, можливе через поцілунки, укуси, через предмети, якими користувався хворий (ложки, склянки, зубні щітки тощо) за умови локалізації уражень на слизовій оболонці рота; у медичних працівників - під час операцій, секцій, гінекологічного і стоматологічного обстежень хворих; від вагітної плоду (вроджений сифіліс). Необхідною умовою зараження людини сифілісом вважають порушення цілості рогового шару шкіри або покривного епітелію слизової оболонки, навіть не помітне неозброєним оком.

За стадіями сифіліс поділяють на первинний, вторинний і третинний. Інкубаційний період коливається від 10 до 90 діб (в середньому 3-4 тижні). Початкове ураження при первинному сифілісі - безболісна виразка (твердий шанкер або сифілома), яка звичайно розташована на зовнішніх статевих органах, рідше - з інших місцях (піхва, анус, слизова оболонка рота). Зникає через 3-6 тижнів. Без лікування через 6-7 тижнів - 6 місяців настав вторинна або бактеріємічна стадія з ураженням шкіри і слизових оболонок. Виникає типоза плямисто-папулярна висипка (сифілітична розеола). Крім того, розвиваються широкі кондиломи і генералізована лімфаденопатія. Ці ураження зникають через 3-6 тижнів, без лікування вторинний сифіліс може спостерігатись 2-3 роки, іноді - 4-5 років. Приблизно у 33 % нелікованих пацієнтів хвороба переходить у третинний сифіліс з залученням численних органів і систем. Він розвивається переважно між 3 і 6 роками від початку захворювання.

Діагностують сифіліс у первинному періоді за допомогою виявлення під мікроскопом (у затемненому полі зору) блідих трепонем у матеріалі, який беруть з поверхні твердого шанкеру та ерозивних папул; у вторинному періоді - крім зазначеного, проведенням серологічних реакцій крові (реакція Вассермана), які завжди позитивні; у третинному періоді - за допомогою реакції імунофлюоресценції (РІФ) та реакції імобілізації блідих трепонем (РІБТ). На первинній стадії інфікування серологічні реакції негативні.

Гонорея (тріпер) - це загальне інфекційне захворювання з переважними проявами специфічного запалення на слизових оболонках сечостатевих органів. З усіх захворювань, що передаються статевим шляхом, гонорея зустрічається найчастіше. В країнах СНД у 12-15 % хворих, що лікувались в стаціонарі з приводу запальних процесів, і у 5-6 % гінекологічних хворих, які відвідали жіночу консультацію, виявлена гонорея.

Збудником гонореї є грамнегативний диплокок - гонокок, який паразитує лише в організмі людини, поза організмом швидко гине. У жінок він викликає цервіцит, уретрит, запальні хвороби органів малого тазу і гострий фарингіт; у чоловіків - уретрит, простатит, епідідиміт і гострий фарингіт. При інфікуванні вагітної можлива гонококова бленорея новонародженого. Хворий практично завжди заражає свого партнера, навіть при однократному статевому контакті. Позастатеве інфікування буває рідко.

Виділяють дві форми гонореї: свіжу (тривалістю до 2 міс.), і хронічну (більше 2 міс.) та гонококоносійство. Свіжу поділяють на гостру, підгостру і торпідну. Гонорея має короткий інкубаційний період - в середньому 3-5 діб, але може коливатись від 1 до 10 діб. Приблизно у 40-60 % жінок, хворих гонореєю, прояви захворювання починаються в кінці менструації і супроводжуються такими симптомами: гнійні виділення, біль у нижній частині живота, відсутність апетиту і підвищення температури тіла. У чоловіків у разі гострого гонорейного уретриту спочатку виникає відчуття свербежу, печіння у сечівнику. Протягом першої доби запальний процес наростає, виникає ріжучий біль під час сечовипускання, із сечівника довільно витікають гнійні виділення. Краї зовнішнього отвору сечівника припухлі і червоні. Іноді - загальні розлади, нездужання, головний біль. Для гострої стадії характерна каламутна перша порція сечі, яка містить багато гнійних ниток і пластівців. Приблизно через 2-3 тижні запальні явища звичайно стихають.

Діагностика гонореї ґрунтується на бактеріоскопічних (дослідження виділень з обов'язковим забарвленням їх метиленовим синім і за Грамом) та бактеріологічних (посів виділень на спеціальне поживне середовище - кров'яний агар) дослідженнях. Діагноз гонореї встановлюють, якщо виявлені гонококи.

До вірусних захворювань, що передаються статевим шляхом, відноситься і ВІЛ-інфекція (вірус імунодефіциту людини). Цей ретровірус, що містить РНК (рибонуклеїнову кислоту), вперше описаний у 1981 р. Він викликає виражену недостатність імунітету. При цьому страждають усі його ланки, особливо клітинна. Розвиваються прилаштовані захворювання і пухлинні процеси. Кінцева стадія ВІЛ-інфекції - синдром набутого імунодефіциту (СНІД).

Шляхи передачі інфекції - статевий та парентеральний. Найчастіше заражуються чоловіки гомосексуалісти і бісексуали, повії, особи, що мають неупорядкрвані статеві зв'язки, наркомани, які вводять наркотики внутрішньовенно, реціпієнти препаратів крові та органів, діти, народжені ВІЛ-інфікованими жінками.

Інкубаційний або латентний період триває від 2 міс. до 5 років. Чоловіки хворіють частіше жінок. На кінець 1997 р. в Україні налічувалось понад 25 тис. ВІЛ-інфікованих, і щомісяця їх стає на 1-1,5 тис. більше. Якщо нічого не зміниться на краще, за прогнозами у 2001 році Україна матиме 20 тис. хворих на СНІД та більше як 200 тис. ВІЛ-інфікованих. 15 тис. з них помре.

Приблизно 80-90 % інфікованих людей - безсимптомні носії. Щорічно у 10-20 % носіїв розвиваються симптоми захворювання, 80-90 % з них помирає протягом наступних 2 років. Безсимптомне носійство може тривати невизначено довго. Поки інфікована клітина знаходиться у стані спокою, репродукції віруса не відбувається. Інфекційне захворювання, обумовлене ВІЛ, починається, якщо інфікована клітина активізувалась.

Розрізняють 3 стадії хворови: інкубаційний період, стадія початкових проявів і стадія вторинних (прилаштованих) захворювань. Інкубаційний період триває в середньому 2-4 тижні (до 29 місяців). Стадію початкових проявів поділяють на 3 періоди:

1. мононуклеозоподібний синдром - фарингіт, підвищення температури тіла, лімфаденопатія, гепатоспленомегалія, можлива пітливість, міалгія, артралгія, головний біль і світобоязнь, серозний менінгіт;
2. світлий проміжок - перебігає безсимптомно, в сироватці крові з'являються специфічні антитіла;
3. період персистуючої генералізованої лімфаденопатії - характерно збільшення 3-х і більше лімфовузлів у 3-х і більше групах, що зберігається більше 1,5 місяця; лімфовузли безболісні, рухливі, не спаяні між собою і з оточуючою тканиною, шкіра над ними не змінена.

Стадія вторинних захворювань характеризується розвитком імунодефіцитного стану, що обумовлює приєднання пристосувальних інфекцій. Цю стадію також поділяють на 3 періоди:

1. преСНІД - зниження маси тіла більше 10 %, тривалий субФебрилітет, стійка діарея, ураження шкіри і слизових оболонок; маркерів СНІДу ще немає;
2. СНІД - перераховані симптоми прогресують, може з'явитись саркома Калоші (численні злоякісні чи доброякісні пухлини з малодиференційованої судинної тканини, зустрічається в шкірі, складається з веретеноподібних клітин і дрібних судинних порожнин, що часто містять макрофаги, навантажені гемосидерином), генералізовані інфекції, обумовлені умовно-патогенною флорою;
3. період тяжкого СНІДу - стан прогресивно погіршується, всі захворювання мають тенденцію до генералізації, приєднується тяжке ураження ЦНС.

Діагностика ґрунтується на проведенні серологічного обстеження людей з групи ризику за допомогою твердофазного імуноферментного аналізу, на використанні специфічних тестів для виявлення інфікованих людей.

Ефективного лікування СНІДу немає. Хворі на СНІД - потенційні смертники, хоч власне смерть може настати і через рік, і через 12-15 років. Наукові пошуки засобів лікування направлені на створення противірусних і імуномодулюючих препаратів.

Судово-медична експертиза у випадках зараження венеричними хворобами чи СНІДом відноситвся до складних і трудних, а тому повинна проводитися комісійно за участю фахівців - венеролога, інфекціоніста, при необхідності - уролога, гінеколога, бактеріолога. В задачу експертизи входить виявлення венеричної хвороби чи ВІЛ-інфекції у обох партнерів чи підозрюваних і визначення стадії розвитку хвороби. Для цього проводиться обстеження потерпілих і підозрюваних в умовах спеціалізованих лікувальних закладів, при необхідності - стаціонарно. Якщо стадія венеричного захворювання чи СНІДу у партнерів різна, то визначити джерело зараження неважко. Наприклад, якщо у чоловіка знайдений вторинний сифіліс, а у жінки - первинна сифілома, то зараження здійснене чоловіком, а не жінкою. Якщо у обох обстежуваних стадія хвороби однакова або її прояви однотипні, встановити винного у зараженні важко, а іноді і неможливо.

Виявлення венеричних хвороб на трупі проводиться за тими самими ознаками, що і у живих осіб. Проте, треба мати на увазі, що деякі специфічні явища на трупі виражені гірше або зовсім зникають, наприклад, висип. Бліді трепонеми можуть бути знайдені тільки в перші 1-2 доби після смерті, так само, як і реакція Вассермана.

Судово-медичну експертизу у випадках зараження венеричними хворобами чи ВІЛ-інфекцією необхідно виконувати з дотриманням вимог п. 2.16 Правил.

------------------------------

Завальнюк А.Х. Судово-медична експертиза статевих станів та при статевих злочинах // Лекція для студентів. - Тернопіль. - 1998.

------------------------------